104-та річниця «Декларації Бальфура»
2 листопада відзначається 104-та річниця «Декларації Бальфура», якою Британський уряд надав євреям обіцянку щодо заснування «національного дому» на Палестинській землі, не маючи на це права. Це було найбільше політичне шахрайство у світі, скоєне тими, хто не мав таких повноважень, на користь тих, хто цього не заслуговував.
«Декларація Бальфура» – це лист, датований 2 листопада 1917 року, що був надісланий Артуром Джеймсом Бальфуром, міністром закордонних справ Великобританії, єврейському лорду Лайонелю Волтеру де Ротшильду, в якому він підтверджував підтримку британського уряду створення «національного дому для єврейського народу» в Палестині.
Декларація Бальфура представляла офіційну політичну підтримку з боку Британії сіонізму та заохочувала імміграцію євреїв з усього світу на територію Палестини. Варто відзначити, що кількість євреїв у Палестині під час оголошення «Декларації Бальфура», яка надала їм Палестину в якості їх національного дому, не перевищувала 55 тисяч осіб (близько 8% населення). Декларація ігнорувала та скасовувала права палестинських корінних землевласників, тобто більшості, яка проживала на цих землях, на користь меншості, яка прибула з-за кордону шляхом нелегальної імміграції.
Палестинці відкидали Декларацію та чинили їй опір, вважаючи її найбільш кричущим порушенням, скоєним проти них, оскільки це спричинило їх переміщення та розпорошення до країн діаспори та по всьому світу в якості біженців. Палестинський народ вважає Великобританію, зокрема, інші європейські країни та Сполучені Штати Америки відповідальними за припинення їхніх страждань, глави і трагедії яких світ спостерігає до сьогодні.
Декларація Бальфура є найбільшою історичною несправедливістю, яка все ще тисне на наші груди та землі через гнітючу ізраїльську окупацію та її колоніальні практики на Палестинських територіях. Це призвело до переміщення палестинців, які поневіряються за межами своїх домівок у таборах біженців, очікуючи, що міжнародне співтовариство підтримає їх та усуне цю історичну несправедливість, надавши їм право повернутися додому, звідкіля вони були виселені в 1948 році, як зазначено в резолюції № 194 Генеральної Асамблеї ООН.
З цієї нагоди Палестинський народ підтверджує своє право отримати від Британії офіційні вибачення за цю зловісну Декларацію, вимагаючи від неї визнати Державу Палестина в кордонах станом на 4 червня 1967 року зі столицею в Східному Єрусалимі, а також взяти на себе відповідальність перед Палестинським народом і підтримати його справедливу справу, беручи до уваги, що це головна країна, відповідальна за людські трагедії палестинців та їх тривалі наслідки. Також вимагається надати Палестинському народу всі форми політичної, фінансової та економічної компенсації.
(Чисельність євреїв у Палестині станом на 1800 р. становила близько 5000 осіб. В 1876 р. їхня кількість становила не більше 14000 осіб. У 1918 р. кількість євреїв у Палестині не перевищувала 55000 осіб (всього лише близько 8% населення). Завдяки британській підтримці окупації та гніту в Палестині, євреям вдалося збільшити свою чисельність до 650000 осіб станом на 1948 р. (близько 31,7% від загальної кількості населення).
