Споконвіку Палестина була центром політичного, культурного, соціального та духовного життя. Свідченням стародавнього минулого Палестини є її неймовірно багата археологічна історія. Під час проведення розкопок по всій території Палестини було виявлено величезну кількість різноманітних артефактів: старовинних знарядь праці, кераміки, скульптур, мозаїк, малюнків, печерних помешкань, місць поховань, храмів, святинь, замків, фортець і навіть цілих міст.

З огляду на географічне положення Палестини, яка пролягає на перетині Європи, Африки, Аравійського півострову та Азії, вона стала центром соціального, культурного, релігійного та економічного обміну і взаємодії між багатьма цивілізаціями. Таким чином, Палестина вагомо вплинула на багато інших культур і зазнала їх впливу.

Палестина має виняткове значення для трьох основних релігій світу: іудаїзму, християнства та ісламу. Іудаїзм зародився в Палестині наприкінці 2 тисячоліття до н.е. Очевидно, що, християнство розпочалося на її теренах з народженням Ісуса в палестинському селищі Віфлеєм. Прихід ісламу ознаменувався в 7 столітті нашої ери появою Пророка Мохаммеда на Аравійському півострові. Ісламське відкритття Палестини відбулося в 636 р. н.е. Починаючи з цієї дати, Палестина залишалася під владою ісламу, за винятком періодів вторгнень хрестоносців, які розпочалися наприкінці 11 століття і тривали майже 2 століття.

Більшість арабів Палестини не є нащадками прибулих сюди з Ісламським відкриттям чи хрестовими походами. Насправді зв’язок арабів з цими землями сягає часів, коли в Палестині з’являлися перші поселення людей.

До порівняно недавнього часу більшість сучасних історичних викладок щодо Палестини писали європейські та американські археологи і вчені. Їх акценти, як правило, були вузьконаправленими, особливо у ХІХ столітті, коли більшість досліджень зосереджувались на спробах довести історичну точність Біблії. Цей акцент на біблійному вимірі призвів до маргіналізації всіх доказів, які вказували на глибину, різноманітність та багатство автентичної палестинської цивілізації, включно з її унікальним внеском в архітектуру, сільське господарство, промисловість та мистецтво, а також в багато інших сфер. Західні вчені розпочали свідомий процес, направлений на виправдовування претензій щодо Палестини, які висувалися європейськими імперіалістичними державами, що прагнули використати її в якості плацдарму для наближення до Близького Сходу, Африки та Азії. Сіоністські ініціативи сприяли таким імперіалістичним інтересам.

Палестина. Загальна інформація

Для того, щоб зрозуміти поточну ситуацію в Палестині, ми також повинні знати передісторію. Ми сподіваємось, що цей швидкий і дуже короткий погляд на минуле Палестини допоможе вам трохи краще зрозуміти ситуацію сьогодні.

Палестина розташована між трьома континентами, Африкою, Азією та Європою, і, таким чином, з часом була окупована низкою різних суб’єктів. 400-річне османське правління закінчилося Першою світовою війною. Коли Османська імперія розпалася, європейські держави розділили Близький Схід на власні “сфери впливу”. Великобританія отримала Палестину як власний мандат, наданий Лігою Націй.

Насіння конфлікту

Ще до Першої світової війни сіоністський рух, який виник як противага європейському антисемітизму, вирішив побудувати свою єврейську державу в Палестині.

У 1917 р. Великобританія подарувала лідеру сіонізму Декларацію Бальфура, пообіцявши позитивно розглянути питання про створення національного дому для євреїв у Палестині, та заохотила масову імміграцію євреїв до Палестини на заміну первісному палестинському населенню. Це було початком конфлікту між палестинськими арабами та єврейськими поселенцями в Палестині.

На цей момент у 1920 р. 90% палестинського населення складали араби, християни та мусульмани.

На початку міграції євреїв до Палестини, палестинський народ не усвідомлював намірів колоніалізму та сіонізму, спрямованих на виселення їх з батьківщини та заміну їх євреям, тому палестинці поставилися до єврейської імміграцією з людяністю, і вони не здогадувались, що біженці становлять загрозу їхньому існуванню та їх національній ідентичності.

Поступово більшість палестинського населення усвідомила небезпеку сіоністських економічних та політичних програм для своїх національних прагнень.

Розділ Палестини

У міру загострення напруженості різні міжнародні суб’єкти почали розглядати варіанти поділу Палестини; 29 листопада 1947 р. ООН проголосувала за поділ Палестини. У той час, коли євреї складали третину всього палестинського населення і володіли лише 7% землі, їм було надано понад 55% палестинської землі.

Сусідні країни відреагували на цей несправедливий поділ і намагалися протистояти йому різними політичними та військовими засобами. Тим не менше, і за підтримки Британського мандату, сіоністи були кращі у військовому та політичному плані, ніж сусідні країни, і особливо кращі, ніж палестинські селяни.

Арабо-ізраїльський конфлікт став свідком п’яти основних війн у 1948, 1956, 1967, 1973 та 1982 роках, в яких сотні тисяч людей були вбиті та поранені.

Арабо-ізраїльська війна (1948-49), відома як війна Накба. Так  палестинці назвали своє переселення та руйнацію більшості політичних, економічних та культурних особливостей свого суспільства в 1948 році. Це рік, коли палестинський народ був вигнаний з домів та земель і втратив свою батьківщину на користь створення держави Ізраїль. Події Накби включають окупацію більшої частини Палестини сіоністським рухом, виселення понад 750 тисяч палестинців та перетворення їх на біженців, а також події включають десятки різанин, жорстокості проти палестинців та грабежів, знесення більше 500 сіл та руйнування основних палестинських міст та перетворення їх на єврейські міста. Вигнання більшості племен бедуїнів, що мешкали в Негеві, та спроба знищити палестинську ідентичність, стерти арабські географічні назви та замінити їх івритськими іменами та знищити природу первинних арабських країн.

У 1967 році, коли Ізраїль окупував Західний берег, сектор Газа, Голан та Синай, понад 350 000 людей були змушені покинути Західний берег. Більше половини з них вдруге стали біженцями.

Сьогодні, більш ніж через 72 роки після створення Держави Ізраїль, палестинський народ виріс з 1,4 мільйона до понад 12 мільйонів, понад 750 000 все ще перебувають у таборах біженців, поки ООН працює над забезпеченням їжею, житлом, одягом, освітою та медичним обслуговуванням у поганих умовах. Понад 6 мільйонів палестинців проживають у діаспорі.

Держава Палестина

29 листопада 2012 року Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 67/19 під назвою “Статус Палестини в Організації Об’єднаних Націй” 138 голосами “за”, 9 “проти” та 41 “утримався”. Резолюція, надана Палестині, яка є державою-спостерігачем не-членом в Організації Об’єднаних Націй, стала першим випадком, коли Генеральна Асамблея визнала Палестину державою. Права та привілеї Палестини в роботі Організації Об’єднаних Націй залишились такими ж, як їх було посилено резолюцією 52/250, яка надавала Палестині максимальні права, не роблячи її членом Організації Об’єднаних Націй.

12 грудня 2012 року Постійне представництво спостерігачів від Палестини направило лист до Секретаріату ООН, в якому згадується резолюція 67/19 та подається запит

Дипломатичні відносини

В даний час Держава Палестина користується двостороннім визнанням від 139 держав. Багато держав визнали державу Палестина після проголошення незалежності Палестинською національною радою 15 листопада 1988 року в Алжирі. Інші держави визнали державу Палестина останнім часом після великих двосторонніх та багатосторонніх дипломатичних зусиль.

Статус Палестини в ООН значно змінився за останні півстоліття. Починаючи з місії спостерігачів національно-визвольної організації Палестини, Організація визволення Палестини, Палестина стала державою-спостерігачем. Палестина залишається відданою отриманню повноправного членства в Організації Об’єднаних Націй – посідаючи своє природне місце в міжнародному співтоваристві, серед громади націй.

Дізнатися більше про Палестинське Питання: Погляд на Палестину. Підготовано Відділом з питань переговорів, Організація Визволення Палестини