Сьогодні день народження президента-мученика Ясіра Арафата
«Мухаммад Ясір» Абд Ар-Рахман Абд Ар-Рауф Арафат Аль-Кудва Аль-Хусейні народився в окупованому місті Єрусалимі 4 серпня, і є одним із семи братів і сестер. Коли він втратив матір Захву Абу Аль-Сауд у віці 5 років, переїхав до батька в Каїр. У 1937 році він вступив до приватної школи.
Арафат прожив своє дитинство та юність не так, як усі його однолітки та товариші. Його інтереси відрізнялися від їхніх, він захоплювався політикою і військовою справою.
Він брав участь у постачанні зброї та боєприпасів з Єгипту повстанцям у Палестині, а в 1948 році воював проти сіоністських угруповань, після чого його призначили офіцером розвідки в «Священній армії джихаду», заснованій Абдуль Кадером Аль-Хусейні. Згодом він вступив на інженерний факультет Університету Фуада I, нині відомого як Каїрський університет, де заснував Асоціацію палестинських студентів, очільником якої він був обраний у 1950 році.
Мученик Арафат закінчив університет у 1955 році, після чого заснував Асоціацію палестинських випускників, яка була в центрі великої уваги єгипетських ЗМІ.
Мученик Ясір Арафат разом з єгипетською армією брав участь у відсічі Троїстої агресії проти Єгипту в 1956 році, служив офіцером запасу в інженерній частині в Порт-Саїді.
Наприкінці 1957 року мученик Ясір Арафат разом із кількома своїми товаришами, серед яких мученик Халіль Аль-Вазір «Абу Джихад», поїхав до Кувейту, щоб працювати інженером, але він присвятив більшу частину свого часу та зусиль політичній діяльності, виявляючи турботу про Палестинську справу. На цьому етапі було створено революційний осередок під назвою Рух за національне визволення Палестини «Фатх».
У той період він також працював над випуском журналу «Наша Палестина — Поклик життя», який висвітлює Палестинську справу, підтримуючи постійний зв’язок з арабськими лідерами, щоб рух було визнано, підтримано та йому була надана легітимність, аж доки його спроби увінчалися успіхом, а саме відкриттям першого офісу руху в 1963 році, а через рік – відкриттям другого офісу в Дамаску. Він брав участь в установчій конференції Організації визволення Палестини в Єрусалимі в 1964 році як представник палестинців у Кувейті.
31 грудня 1964 року мученик Арафат та його товариші по руху «Фатх» розпочали збройну боротьбу шляхом проведення перших військових операцій, відомих як «Операція в тунелі Ейлабун». Йому вдалося увійти на окуповану територію в липні 1967 року, через місяць після того, як вона потрапила в руки окупантів, через ріку Йордан, щоб особисто контролювати операції зі збройної боротьби з окупантами.
Арафат очолював Палестинську революцію, яка протистояла окупаційним силам у битві при Караме, що відбулася в йорданському місті Караме в 1968 році, під час якої він пережив спробу Ізраїлю вбити його. Він сказав про неї, що вона «стала переломним моментом між відчаєм і надією, поворотним пунктом в історії арабської боротьби та транзитною візою для Палестинської справи до її арабських і міжнародних глибин».
Рух «Фатх» призначив мученика Ясіра Арафата своїм офіційним представником 14 квітня 1968 року, а на початку серпня того ж року його було призначено головнокомандувачем збройних сил руху «Фатх», «Сил спеціального призначення».
У 1969 році він був обраний головою Виконавчого комітету Організації Визволення Палестини, брав участь у П’ятому арабському саміті в столиці Марокко Рабаті, на якому вперше місце голови Виконавчого комітету Організації визволення знаходилося в першому ряду, подібно до голів, лідерів і королів інших арабських країн, а Організації було надано право голосу на саміті.
Після припинення збройної палестинської присутності в Йорданії Арафат переїхав до Лівану та в якості голови Виконавчого комітету Організації взяв участь у Четвертій конференції на вищому рівні Руху неприєднання, що відбулася в Алжирі в 1973 році, коли конференція вирішила визнати Організацію визволення Палестини єдиним представником палестинського народу і обрала Арафата постійним заступником президента Руху неприєднання.
Після того, як було затверджено статус Організації і вона отримала визнання з боку більшості країн, він виступив зі своєю історичною промовою перед Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 13 листопада 1974 року, коли наприкінці промови сказав свою історичну фразу: «Сьогодні я прийшов, тримаючи оливкову гілку в одній руці і автомат борця за волю в іншій. Не дайте оливковій гілці випасти з моєї руки».
На Мученика Ясіра Арафата було вчинено кілька замахів, найвідоміший з яких у 1981 році, коли Ізраїльські сили розбомбили будівлю його штабу в «Аль-Факгані» в Бейруті, в результаті чого будівля була повністю знищена, поховавши під уламками більше сотні мучеників.
Також у Бейруті ізраїльська окупаційна армія тримала в облозі офіси Організації визволення та багато представників опору, очолюваного мучеником Ясіром Арафатом, протягом 80 днів, впродовж яких він демонстрував безпрецедентну стійкість, опір і протистояння. Після арабського та міжнародного посередництва Абу Аммар та його товариші вирушили до Тунісу, до нової штаб-квартири керівництва Організації визволення Палестини у вигнанні.
Там Ізраїль переслідував його, маючи намір вбити. Вісім ізраїльських літаків розбомбили його штаб-квартиру в Хаммам Аль-Шатт в Тунісі 1 жовтня 1985 року і повністю знищили її.
15 листопада 1988 року Ясір Арафат з Алжиру у своїй знаменитій промові під час 19-ї сесії Палестинської Національної Ради проголосив незалежність «Держави Палестина» зі столицею в Аль-Кудс Аш-Шаріф.
У 1989 році Палестинська Центральна Рада обрала його президентом Держави Палестина. Він одружився з Сухою Аль-Тавіль у Тунісі та мав єдину доньку Захву.
Після 27 років Ясір Арафат повернувся з вигнання на батьківщину, починаючи з візиту до Сектора Газа та міста Єрихон у 1994 році, до його остаточного і стабільного повернення на батьківщину, після чого він розпочав боротьбу за будівництво інституцій Палестинської національної адміністрації.
У 1996 році він був обраний президентом Палестинської національної адміністрації, отримавши близько 88% голосів, на виборах, які вперше відбулися на Західному березі річки Йордан, у Секторі Газа та в Східному Єрусалимі.
Після початку інтифади Аль-Акси в 2000 році він зазнавав проти себе систематичної кампанії, яку вів Аріель Шарон, затаврувавши його терористом, а в 2001 році Ізраїль заборонив йому залишати Рамаллу і фактично почав утримувати його там в облозі.
Він був оточений ізраїльськими окупаційними силами під час вторгнення в міста Західного берега в 2002 році, разом з тими, хто супроводжував його всередині його штабу в районі міста Рамалла. Солдати стріляли снарядами і кулями, які вразили будівлю з усіх боків, поки кулі не досягли його особистої кімнати. Один із його охоронців загинув, інші були поранені. Відступу не відбулося, доки не було підірвано останню будівлю.
