Декларація Незалежності Палестини
Документ Декларації Незалежності Палестини
19-та сесія Палестинської Національної Ради
Алжир, 15 листопада 1988 р.
В ім‘я Господа Милостивого й Милосердного
На землі, де зійшли до людей небесні послання, на землі Палестини, Палестинський Арабський Народ народився, зростав, розвивався і створював власний спосіб життя як людини, так і нації, віддаючи належне органічному, нерозривному й невіддільному зв’язку між народом, землею та історією.
Відзначаючись епічною стійкістю в просторі й часі, народ Палестини формував свою національну ідентичність, розвиваючи до дивовижного рівня витривалість в її захисті перед амбіціями, жагою й зазіханнями, спричиненими магією цієї давньої землі та її вирішальним розташуванням на перетині кордонів сил та цивілізацій, перед діями, направленими на позбавлення її народу можливості досягти політичної незалежності. Проте саме перманентна прихильність народу до своєї землі наділила землю самобутністю та вдихнула в народ дух нації. Живлячись династіями цивілізацій та розмаїттям культур, черпаючи натхнення з текстів свого духовного та історичного спадку, впродовж всієї історії Палестинський Арабський Народ продовжував розвивати свою ідентичність в цілісній єдності між землею й людиною. З безупинною ходою пророків цією Святою Землею над кожним мінаретом підносилася хвалебна молитва Творцю, а зі дзвоном кожної церкви й храму звучав гімн милосердю та миру.
З покоління в покоління Палестинський Арабський Народ не припиняв відважно захищати свою Батьківщину, а послідовні революції нашого народу були героїчним втіленням волі до національної незалежності.
У той час, як сучасний світ формував нову систему цінностей, баланс сил на локальній та глобальній аренах виключив долю Палестини із загальної долі, що знову продемонструвало: колеса історії обертає не лише справедливість.
Таким чином, відкрилася велика палестинська рана у зв’язку з обурливим парадоксом: народ, позбавлений незалежності, і Батьківщина якого піддалася новому виду окупації, зазнав спроби розповсюдити вигадку, що свідчила: «Палестина – земля без народу». Не дивлячись на цю історичну фальсифікацію, у статті 22 Статуту Ліги Націй (1919) та в Лозаннському договорі (1923) світове співтовариство визнало, що Палестинський Арабський Народ, як і всі інші арабські народи, що відділилися від Османської імперії – вільний та незалежний.
Попри історичну несправедливість, заподіяну Палестинському Арабському Народу у зв’язку з його вигнанням і позбавленням права на самовизначення, як наслідок прийняття резолюції Генеральної Асамблеї №181 від 1947 року, якою Палестину було розділено на дві держави – арабську та єврейську, вказана резолюція все ще створює умови для міжнародної легітимності, що гарантує право Палестинського Арабського Народу на суверенітет та національну незалежність.
Окупація палестинських та частини арабських територій ізраїльськими військами, вигнання більшості палестинців та виселення з власних домівок із застосуванням сили організованого терору, а також піддавання тих, хто лишився, окупації, репресіям та знищенню самобутніх особливостей їх національного життя, є кричущим порушенням принципів законності, положень Статуту Організації Об’єднаних Націй та її резолюцій, якими визнаються національні права Палестинського Арабського Народу, зокрема права на репатріацію, самовизначення, незалежність й суверенітет на території його Батьківщини.
У самому серці Батьківщини та на її околицях, в близькому та далекому вигнанні Палестинський Арабський Народ не втратив незламної віри у своє право на репатріацію, а також міцного переконання у власному праві на незалежність. Окупація, бійня та вигнання не змогли позбавити палестинця свідомості й ідентичності – його епічна боротьба продовжилася, а його національний характер формувався по мірі наростання боротьби. Національна воля створила політичну основу – Організацію Визволення Палестини, яка є єдиним законним представником Палестинського народу, визнаним міжнародним співтовариством, представленим в Організації Об’єднаних Націй та її інститутах, а також в інших регіональних і міжнародних організаціях. Ґрунтуючись на вірі у невід’ємні права, арабському національному консенсусі та міжнародній законності, Організація Визволення Палестини очолила битви свого видатного народу, загартованого в зразковій національній єдності, легендарній стійкості перед бійнею, облогою як на території його Батьківщини, так і за її межами.
У свідомості Арабського та усього іншого світу епопея палестинського спротиву закарбувалася в якості одного з найвидатніших національно-визвольних рухів сучасності.
Велике народне повстання, що наростає на окупованих територіях, а також легендарна стійкість в таборах на території країни та за її межами, підняло розуміння людством правди про Палестину та національні права Палестини на вищий рівень усвідомлення й зрілості, остаточно закривши завісу над цілою епохою фальсифікації й байдужості совісті, що обложили офіційний ізраїльський менталітет, схильний вдаватися до аргументів, які спираються на міфи й залякування, у своєму запереченні факту існування Палестини.
По мірі того, як наростають повстання й бунтарська боротьба всюди, де відбувається революція, історія Палестини досягає одного з крутих поворотних моментів, коли Палестинський Арабський Народ має знову підтвердити свої невід’ємні права, а також право реалізувати їх на власній Палестинській землі.
Керуючись природним, історичним і законним правом Палестинського Арабського Народу на свою Батьківщину, Палестину, віддаючи належне жертвам, принесеним поколіннями, що приходили на зміну одне одного, заради захисту свободи й незалежності Батьківщини, у відповідності до резолюцій, прийнятих на самітах Ліги арабських держав, виходячи з міжнародної легітимності, втіленої в резолюціях Організації Об’єднаних Націй, починаючи з 1947 року, шляхом реалізації Палестинським Арабським Народом його права на самовизначення, політичну незалежність і суверенітет над власною територією,
Національна Рада оголошує іменем Господа та від імені Палестинського Арабського Народу створення Держави Палестина на нашій Палестинській землі зі столицею у Священному Єрусалимі.
Держава Палестина призначена для палестинців. Де б вони не знаходилися, в ній вони розвивають свою національну й культурну самобутність, а також користуються повною рівністю прав. Їх релігійні, політичні переконання і людська гідність гарантовані в рамках демократичної парламентської системи, заснованої на свободі самовираження й свободі створення політичних партій, де більшість сприяє реалізації прав меншості, а меншість – шанує рішення більшості; в рамках системи, яка ґрунтується на соціальній справедливості, рівності й відсутності дискримінації громадянських прав за ознакою раси, релігії, кольору або статі, у відповідності до Конституції, яка забезпечує верховенство закону й незалежність судової системи; в рамках системи, де панує абсолютна вірність духовному й культурному спадку Палестини, що зберіг толерантність й шляхетне співіснування релігій крізь віки.
Держава Палестина – це арабська держава, яка є невід’ємною частиною Арабської нації, її спадку, цивілізації і дійсного прагнення до досягнення мети, а саме визволення, розвитку, демократії та єдності. Підтверджуючи свою прихильність до Статуту Ліги арабських держав, наполегливість у зміцненні координації між арабськими державами, Держава Палестина закликає синів її нації надати допомогу в досягненні її фактичної появи шляхом мобілізації потенціалу та активізації зусиль, націлених на припинення ізраїльської окупації.
Держава Палестина заявляє про своє зобов’язання дотримуватися принципів і цілей Організації Об’єднаних Націй та Загальної декларації прав людини, а також про свою відданість принципам та політиці неприєднання.
Держава Палестина, проголошуючи себе миролюбною державою, яка зобов’язується дотримуватися принципів мирного співіснування, співпрацюватиме з усіма державами й народами для встановлення постійного миру, заснованого на справедливості й повазі до прав, завдяки якому розквітає потенціал людини до творення, а змагальність зосереджена на створенні життя, де немає страху перед завтрашнім днем, оскільки для тих, хто вчиняв за справедливістю або знову до неї вдавався, завтрашній день несе лише безпеку.
У контексті боротьби за мир на Землі Любові й Миру, Держава Палестина закликає Організацію Об’єднаних Націй, яка несе особливу відповідальність перед Палестинським Арабським Народом та його Батьківщиною, а також народи світу та їх миролюбні й волелюбні держави, надати допомогу, аби були досягнуті його цілі й покладено край трагедіям цього народу, та забезпечити його безпеку і сприяти в припиненні ізраїльської окупації на території Палестини.
У зв’язку з цим Держава Палестина також заявляє, що вірить в урегулювання міжнародних та регіональних труднощів мирним шляхом у відповідності до Статуту Організації Об’єднаних Націй та її резолюцій, а також заперечує погрозу силою, насиллям або терором, а також їх використання проти її територіальної цілісності, політичної незалежності чи територіальної цілісності будь-якої іншої держави, однак декларує це без применшення природного права на захист своєї території та незалежності.
У цей знаменний день, 15 листопада 1988 року, стоячи на порозі нової ери, ми схиляємося в пошані та благоговінні перед душами наших мучеників та мучеників Арабської нації, які своєю чистою кров’ю запалили полум’я цього наполегливого світанку й героїчно загинули заради життя Батьківщини. І ми підносимо наші серця, щоб наповнити їх сяйвом, що розходиться від жару священного повстання й епічного опору в таборах, діаспорі і вигнанні, а також від тих, хто несе прапор Свободи: наших дітей, старців, молоді, наших ув’язнених, полонених і поранених, які перебувають на Святій Землі, в кожному таборі, в кожному селі і в кожному місті, і мужньої палестинської жінки, яка допомагає нам вціліти, яка береже наше життя і охороняє наш вічний вогонь. Душам наших праведних мучеників, всьому Палестинському Арабському Народу, нашій Арабській нації, всім вільним і гідним людям в світі, ми даємо обітницю продовжувати боротьбу за припинення окупації, зміцнення суверенітету і незалежності. Ми закликаємо наш великий народ згуртуватися навколо прапора Палестини, пишатися ним і захищати його, щоб він завжди залишався символом нашої свободи і гідності на Батьківщині, яка вічно буде вільної оселею вільного народу.